Росія поступово створює на окупованих територіях України систему управління, яка має зробити російську присутність довготривалою та ускладнити можливе повернення цих регіонів під контроль Києва. Про це йдеться в публікації The Atlantic.

Як розповідають автори, цей підхід почав формуватися ще після анексії Криму у 2014 році. Росія запровадила там власне законодавство, документи та державні установи, а російське громадянство поступово стало необхідним для працевлаштування й отримання низки послуг. Після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році аналогічну систему Москва почала розгортати на інших окупованих територіях.

Російські суди, податкові, міграційні та силові структури поширили свою діяльність на окуповані райони. Жителів змушують отримувати російські паспорти, без яких складніше отримувати пенсії, соціальні виплати, роботу та освіту. У деяких випадках документи стали умовою навіть для користування мобільним зв’язком.

Один із жителів окупованої частини Херсонщини, який виїхав через побоювання переслідування за проукраїнські погляди, розповів авторам про примус до отримання російського паспорта: “Вони приставили пістолет до моєї голови”. Інша співрозмовниця, 24-річна Софія з окупованого Донецька, зазначила, що через відсутність українських документів Росія фактично залишалася для неї єдиним напрямком, куди вона могла законно поїхати.

Важливим аспектом є ситуація з майновими правами. Росія почала оголошувати нічийними будинки українців, які виїхали з окупації. Тим же, хто залишився, необхідно переоформити свою нерухомість за російським законодавством, щоб її не втратити. Від 2024 року російська влада конфіскувала або визначила для конфіскації щонайменше 34 тисячі об’єктів, що належать громадянам України.

Паралельно Москва змінює економічну та інформаційну систему регіонів. Росія обмежує доступ до українських медіа, блокує сайти й окремі комунікаційні сервіси, а інфраструктуру переводить під власний контроль.

Водночас значна частина промислових підприємств була закрита або перепрофільована. Автори зазначають, що близько 90% промислових об’єктів на окупованих територіях більше не працюють за старим призначенням, а окремі підприємства використовуються для потреб російського оборонного сектору.

Росія також розвиває транспортну інфраструктуру, яку можна використовувати для військової логістики та вивезення ресурсів. Зокрема, Москва витратила близько $425 млн на залізниці, а окуповані порти Маріуполя та Бердянська інтегрувала у власну морську мережу. Лише у 2025 році, за даними публікації, з окупованих територій було вивезено понад 2 млн тонн зерна.

Ще одним ключовим напрямом стала мілітаризація суспільства та освіти. В окупації перебувають близько 1,6 млн українських дітей, і російська влада впроваджує навчальні програми, спрямовані на формування російської ідентичності. У школах обмежують використання української мови, а дітей залучають до організацій із військово-патріотичним спрямуванням.

“Насамперед – військова підготовка. На другому місці – пропаганда”, – так описала ситуацію на окупованій Херсонщині одна з місцевих мешканок. За її словами, дітей привчають до військової дисципліни ще з дитячого садка.

У публікації наголошується, що наслідки цієї політики можуть зберігатися навіть після завершення бойових дій. Російські установи, документи, освітня система та економічні механізми поступово вкорінюються на окупованих територіях. Автори зазначають, що кожен додатковий рік їхнього існування ускладнюватиме для України відновлення суверенітету, повернення майна, возз’єднання родин і відновлення української ідентичності серед молодого покоління.

Війна в Україні

Як писав , аналітики попереджають, що з настанням холодної пори року російські війська можуть активізувати інфільтрацію малими групами по дну колишнього Каховського водосховища в напрямку Запоріжжя. Густі зарості, тумани й вологість створюють сприятливі умови для таких проникнень, хоча мова не йде про масштабний наступ.

Також ми розповідали, що російські удари по складах і друкарнях знищили близько 15 мільйонів нових українських книг – майже половину річного виробництва. Найбільші втрати припали на харківське видавництво "Ранок", де згоріло 8 мільйонів примірників, включно з сотнями тисяч підручників, а також на книжковий ринок "Почайна" в Києві.